Ну що, поговоримо? Усю ніч я обдумувала події останніх днів. Дійшла до певного висновку, що насправді, місце для людяності, розуміння - воно має бути, може так і свекруха вирішила. Бо той Тимур годиться їй у діти. Та моє серце поки не йокнуло, скільки б я не ставила себе на місце кожного із учасників інциденту. Але найбільш я вражена діями наших законників.
Коли дільничий писав показання зі слів свекрухи, він багато деталей упускав, наприклад, він у показання не вписав про погрози, мовляв, яка різниця, що людина сказала, бо у показаннях важливо, що вона зробила! Це мене обурило, я йому ще раз повторила, що треба би вписати, але на що відповів, що не я потерпіла, то чого я тоді роблю такі зауваження... А поговоривши із Тимуром, підійшов до свекрухи і сказав : Він зара буде вибачатись та пропонувати гроші. І це мене обурило теж! Я спробувала тоді поговорити із старшим слідчим, але він відповів коротко: "Я такі моралі чую щодня і щоразу, та мені це ні до чого, нащо саджати людину, коли вона раз оступилась. Нащо вам все ускладнювати!" Отакої! Після цих слів я більше ні разу не звернулась до нього, бо це не має сенсу, бо передати справу до прокуратури - ускладнити життя слідчим...